Головна
Реєстрація
Вхід
Субота
18.11.2017
21:29
Вітаю Вас Гость | RSS
Комунальний заклад "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5"


Меню сайту

Наше опитування

Ви, наш відвідувач -

javascript:// javascript://
Всього відповідей: 217


Кнопка сайту
КЗ

[ Отримати код:]


Рідне місто
Бобринець

Погода в Украине

Корисний софт

Корисні сайти














Ми зареєстровані
Каталог - Сайти шкіл та освітніх закладів
 Становлення міста 

                                                                                                          Ти у світі єдина

                                                                                                          І у серці одна,

                                                                                                          Ти краса України,

                                                                                                          Бобринецька моя сторона

Б- О- Б- Р- И- Н- Е- Ц- Ь (етимологія слова та поняття з санскрит - ведичної культури) "Богом Він наговорений иже нашъ есть цигун Я", тобто земля освячена енергією творця.

Місто з унікально красивою і загадковою назвою, овіяне тисячолітніми легендами, омріяністю казок, переказів, уславлене творіннями знаменитих корифеїв Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого, плеядою засновників дійсно народного театру, хліборобів-орачів та витязів-воїнів.

З давніх-давен, оповиті таємницями його історія походження, час заснування, дохристиянський період розвитку та середньовіччя.

Бобринецький район розташований на півдні Кіровоградської області, утворений у 1923 році. Площа 1,5 тис.кв.км, населення - 31,5 тис. чоловік, у тому числі міського - 12,8 тис.чоловік.

Сучасна Бобринеччина часто була об'єктом археологічних розвідок. Виявлено чимало знахідок різних епох, серед яких найбільш цікавими є крем'яні вироби. Траплялися вони в кількох місцях, зокрема поблизу сіл Піщане, Мала Дрюкова, Свердлове. Археологічні знахідки свідчать про те, що долина річки Сугоклія була заселена людиною ще наприкінці раннього палеоліту.

Степи колисають пам'ять віків. Свідками глибокої давнини є кургани доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.) та скіфське поселення (V-ІV ст. до н.е.), трапляються знахідки римських монет (ІІ ст. н.е.). Крім того, досліджено кілька курганів з кочівницькими похованнями Х-ХІ ст.

На території району на державному обліку таких курганів - 33, один з них - національного значення.

Століттями цей степовий край був малозаселеним. Тут проносилися лише орди скіфів, кочовиків-печенігів, половців, татар. Природа степів сприяла кочовому скотарству: росла густа трава, водилася дичина. Але заселення цих степів затягнулося до кінця ХVІІ- ХVІІІ століття.

Життя людей в умовах степу було нелегким. Давалися взнаки сильні морози, хуртовини, пронизливі вітри. Влітку, коли тривалий час не було дощу, висихала рослинність, степом проносилася сарана. До всього треба було відвойовувати землі в татар.

За часів російської цариці Єлизавети сюди переселялися серби, болгари, молдовани. Згодом з'явилися німці, євреї, росіяни, білоруси. Рятуючись від кріпосного гніту, селяни тікали на південь і засновували хутори.

У 1765-1767 роках царським урядом проводився перепис населення і господарств півдня України. 1767 року запорізький полковник Андрій Кийнаш доповів Кошу (козацькому управлінню), що недалеко від річки Сугоклія засноване поселення Малий Бобринець.

Це одне з найдавніших поселень півдня України. Існує ряд легенд про виникнення Бобринця та його назву. За першою версією місто засноване переселенцями з Великого Бобрика, що знаходиться на протоці Південного Буга. Вони втікали на північ від татар у вільні степи. Друга розповідає про те, що на річці поблизу населеного пункту водилося багато бобрів. Ще одна легенда розповідає, що місто заснував козак Бобрик. Але найдостовірніша четверта - воно було передане в дарунок графу Бобринському (незаконнонародженому сину Єлизавети) від імператриці і в честь нього назване Бобринцем.

Наприкінці ХVІІ століття він нагадував хутір. Швидкий ріст почався після другої російсько-турецької війни і звільнення півдня від турків.

В історії краю помітний слід залишила козацька доба. На картах Запорізької Січі він знаходився в центрі Буго-Гардовської паланки, тобто входив до Вольностей Запорізького війська. Відомий дослідник В. Ястребов, оперуючи історичним матеріалом, доводить, що корінне населення цієї місцевості вийшло переважно із запорізьких зимівників. Так, в селі Олексіївка в кінці минулого століття проживало сім родин запорожців, у тому числі й батьки славнозвісного Максима Залізняка.

Наприкінці ХVІІІ століття Бобринець був досить великим населеним пунктом. У 80-х роках тут щороку відбувалося чотири ярмарки. 1816 року у місті проживало 1910 чоловік.

З другої половини ХІХ століття помітно пожвавилося культурне життя. Багата і щедра земля Бобринеччини стала колискою, в якій виплекались корифеї українського театру Марко Кропивницький та Іван Карпенко-Карий. У 1864 році в тимчасово обладнаному під театр приміщенні відбувалися спектаклі трупи Л. Млотковського. Діяло кілька самодіяльних театрів. І сьогодні місто береже пам'ятні місця, пов'язані з цими великими подвижниками української культури і національної свідомості.

В Бобринці в той час була єдина церква, в якій правили службу три попи та два диякони, дві початкові школи - приходська й повітова, повітовий суд. 

Візитною карткою Бобринця є Вознесенський собор (освячений в 1912 році), що став "лебединою піснею" архітектора Якова Паученка. Собор є архітектурною пам'яткою, своєю будовою нагадує Марфо-Маріїнський в Москві та Володимирський у Києві. Будівництво його тривало 14 років. На кошти княжни Дмитрянської була споруджена Свято-Миколаївська кам'яна церква.

На початку ХХ століття поряд із сільськогосподарським виробництвом діяли промислові й торгові підприємства. Серед заводів виділялися чавуноливарні, колісні, шкіряні й миловарний. Переважали дрібні кустарні підприємства з незначною кількістю робітників. Розвивалися фургонно-колісна, ковальська, швейна галузі. Чимало магазинів та лавок у місті належало Давиду Бронштейну - батькові Льва Троцького, ім'я якого впишеться в світову історію.

Суворим випробуванням стали роки Великої Вітчизняної війни. Захищати Вітчизну пішло 3675 жителів Бобринеччини. 6 серпня 1941 року місто захопили фашисти. У період окупації на території району діяло п'ять підпільно-диверсійних груп. Особливим героїзмом відзначилася група під керівництвом В. Репешка. Підпільники визволили з концтаборів 67 полонених, врятували від фашистської неволі 470 юнаків та дівчат. Гітлерівцями розстріляно, повішано, закатовано 532 жителі району. У січні-лютому 1942 року по-звірячому розстріляно 344 громадян єврейської національності, з яких 120 - діти. За період окупації насильно вигнано на каторжні роботи до Німеччини 1444 чоловік. 

На фронтах війни мужньо боролися понад 9500 жителів Бобринеччини, з яких понад 4 тисячі поклали своє життя на вівтар Перемоги. 16 березня армія визволила Бобринець від фашистських окупантів. 

П'ятеро наших земляків удостоєно високого звання Героя Радянського СоюзуЦе А.Іванченко,  І.Індик, Д.Осадчий, В.Порик, В.Сербулов. Льотчик-винищувач А.Ковачевич із Бобринця - повний кавалер орденів Слави. 

Іванченко Андрій Федорович (1904, м. Бобринець - 06.03.1945, Угорщина)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). Після закінчення Бобринецького сільськогосподарського технікуму працював агрономом. На початку війни евакуйований до Саратовської області, звідки 15 грудня 1942 р. пішов на фронт. Воював на Волховському, Степовому, ІІ і ІІІ Українському фронтах. Був поранений. Особливо відзначився під час визволення Угорщини. 6 березня 1945 р. його взвод відбивав атаку ворожих танків і піхоти в районі села Яко і був оточений двома ворожими батальйонами. Кілька годин бійці вели вогонь з гармат на відстані 150-200 метрів, потім - з особистої зброї і билися врукопашну. У нерівному бою артилеристи знищили близько двох ворожих рот, 5 станкових кулеметів, але втратили свого командира. Нагороджений також орденом Червоної Зірки.


Індик Іван Степанович (1917, с. Витязівка - 27.03.1944, м. Миколаїв)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Працював мотористом на млині. З 1939 р. служив на Чорноморському флоті. У 1943 р. - старшина другої статті стрілецької роти окремого батальйону морської піхоти. Був у складі знаменитого десантного загону К. Ф. Ольшанського, який висадився 26.03.1944 р. в окупованому фашистами Миколаєві і дві доби тримався там, прикувавши до себе значні сили противника. Ольшанці відбили 18 атак, знищили близько 700 фашистів. Усім 67 десантникам і їх керівнику присвоєно звання Героя Радянського Союзу. 55-ти з них, у тому числі Індику, - посмертно.


Осадчий Денис Матвійович (25.10.1899, с. Витязівка - 14.10.1944, м. Бельци, Молдавія)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно). У семирічному віці залишився без батька. Наймитував у місцевих куркулів, працював у Миколаєві. У 1918 р. добровільно став червоноармійцем. Після закінчення 5-ї Української кавалерійської школи імені С. М. Будьоного в Єлисаветграді - на керівних посадах у кавалерійських частинах. Перед війною успішно закінчив курси при Військовій акадімії імені М. В. Фрунзе. На фронті - з перших днів війни як комісар, начальник політвідділу армії. У грудні 1941 р. бойові дії полкового комісара відзначені орденом Червоного Прапора. Двічі поранений, повернувся в стрій і прийняв командування мотострілецькою бригадою, яка особливо відзначилась у Яссько-Кишинівській операції. Загинув у бою на території Румунії. Нагороджений орденом Леніна, трьома орденами Червоного Прапора, медалями.

Порик Василь Васильович (17.02.1920, с. Соломирка (нині с. Порик) Хмельницького району Вінницької області - 22.07.1944, м. Аррас, Франція)

(партизанські псевдоніми "Базиль", "лейтенант Громовий") - активний учасник руху Опору у Франції в роки 2-ї світової війни, командир партизанського загону, що боровся проти окупантів у Північній Франції, член ЦК радянських військовополонених у Франції, лейтенант Червоної Армії. На початку Великої Вітчизняної війни лейтенант Василь Порик знаходився в складі 6-ї армії Південно-Західного фронту. Йому, як і багатьом іншим бійцям і командирам випала доля стати бранцем "Уманської ями". Улітку 1942 р. В. Порик разом із сотнями інших військовополонених був відправлений у німецько-фашистський табір Бомон на півночі Франції. У першій половині квітня 1944 р. партизанами загону Василя Порика було висаджено 2 поїзди, знищені: колона гітлерівців - більш 200 солдатів і офіцерів, охорона табору Бомон, і звільнені всі в'язні. 22 липня 1944 р. під час виконання бойового завдання потрапив у засідку в районі м. Аррас (Північно-Східна Франція) і був розстріляний гітлерівцями. Похований у французькому шахтарському селищі Енен-Льєтар. За героїзм і мужність, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистський загарбників у Франції в період другої світової війни, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 липня 1964 р. лейтенанту Радянської Армії В. Порику посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Нагороджений орденом Леніна. Визнаний гідним почесного титулу "Національний герой Франції" (1964 р.)  

Сербулов Володимир Федорович (25.04.1921, м. Бобринець)

Учасник Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу (1944). У Червоній Армії з 1940 р. Тричі поранений - під Орлом, на Одещині й у Молдавії, де особливо відзначився 14 квітня 1944 р. Його рота, форсувавши Дністер, однією з перших увірвалася до села Гура-Бикулуй. Учасник Параду Перемоги на Красній площі у Москві. Живе у Ворошиловграді. Відзначений також орденами Олександра Невськоїзду КПРС)го, Вітчизняної війни ІІ ступеня, Червоної Зірки, вісьмома медалями.



Героїзм краян у роки Великої Вітчизняної увіковічнено в пам'ятниках невідомому Солдату, меморіалі загиблим бобринецьким учителям і учням, обелісках.

 

Працьовиті жителі степового краю зробили все можливе для відбудови району. Прославили наш край Герої Соціалістичної Праці
  • Армашова Ганна Федорівна (бригадир Криворізького металургійного комбінату), 
  • Бойко Василь Юхимович (механізатор колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС), 
  • Гниляк Іван Кирилович (бригадир тракторної бригади колгоспу "Комінтерн"), 
  • Гончарко Семен Онуфрійович (бригадир тракторної бригади колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС),  
  • Кириленко Іван Олександрович (голова колгоспу "Комінтерн"), 
  • Новак Олена Іванівна (доярка колгоспу ім. ХХ з'їзду КПРС), 
  • Піньковський Олександр Степанович (головний агроном колгоспу "Червоний землероб"), 
  • Полежай Надія Іванівна (свинарка радгоспу ім. Рози Люксембург), 
  • Цимбал Лідія Миколаївна (заслужений агроном України).
Суттєві кроки для покращення виробництва, добробуту людей зроблено в роки незалежності. Цей шлях був нелегким, сповненим труднощів. Але бобринчани, як і весь український народ, жили єдиною вірою: світле завтра. Степовий край примножує надбане, ставить перед собою все нові завдання, за якими неодмінно приходять здобутки.   

Переклад сайту

Наші координати
вул. Миколаївська, 72
м. Бобринець
Кіровоградська обл.
27200
тел. (05257)-3-46-48
Ел. пошта:

Мініпрофіль:
Гость

Повідомлення:

Група:
Гість
Час: 21:29

Гість, ми раді Вас бачити :) Будь ласка, зареєструйтесь або авторизуйтесь!

Форма входу


Статистика

Статистика матеріалів
Новин: 657
Файлів: 103
Статей: 15
Форум: 68/416
Фото: 97
Коментарів: 161

Зареєстровано на сайті
Всього: 1637
Нових за місяць: 3
Нових за тиждень: 2
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0

Сьогодні сайт відвідали ADMIN, wowlawal


Географія відвідувачів


Актуально

Календар новин і свят

«  Листопад 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
27282930
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Оновлення форуму

З файлового сейфу
18.11.2017
[3 клас]
Конспект уроку "Мої основні права та обов’язки в сім’ї" ("Я у світі", 3 клас)

Останній коментар
Календарний план з інформатики для 10 класу (рівень стандарту)

Пошук

КЗ "ЗШ І-ІІІ ступенів №5" Бобринецької міської ради © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz