Головна
Реєстрація
Вхід
П`ятниця
09.12.2016
21:16
Вітаю Вас Гость | RSS
Комунальний заклад "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5"


Меню сайту

Наше опитування

Оцініть наш сайт

javascript:// javascript://
Всього відповідей: 1185


Кнопка сайту
КЗ

[ Отримати код:]


Рідне місто
Бобринець

Погода в Украине

Корисний софт

Корисні сайти












Ми зареєстровані
 Лев Троцький 
"Демон революції"
 Лев Троцький (Лейба Бронштейн) (1879 - 1940) - одна з найскладніших і найсуперечливіших особистостей історії людства. Лев Давидович і дотепер має багато прихильників у цілому світі, багатьох захоплює його неймовірне драматичне життя і загибель. Отож, нам, його землякам, як мовиться, сам Бог велів подбати про збереження всього, що пов'язано з іменем Троцького.
Народився Левко 26 жовтня (7 листопада) 1879 року на хуторі Янівка Єлисаветградського повіту на берегах невеличкої річки Громоклеї, де батько його Давид Бронштейн мав своє господарство (тепер це село Береславка Бобринецького району). Крім хутора та землі мали Бронштейни декілька будинків в м. Бобринець, тут також були в них магазини, паровий млин, пивоварний завод. На початок ХХ століття Давид Бронштейн став одним з найбагатших землевласників на півдні Російської імперії. 
      
      
      
   Давид Бронштейн разом з батьками переселився з Полтавщини в південні українські степи. Справи колоніста йшли напрочуд добре. Розбагатівши, Давид купив у сім'ї померлого спочатку 100 десятин землі, а потім весь маєток. Крім Лейби (в сім'ї Лев, Льовушка) у Бронштейнів були ще семеро дітей. Четверо померли ще в дитинстві від хвороб. Живими залишилися старші за Лейбу брат Овсій (в сім'ї Олександр) та сестра Єлизавета. Вони жили з батьками. Даних про їхню подальшу долю не знайдено.
      Найменша сестра Троцького Ольга - людина сумної і цікавої долі. Вона навчалася в Єлисаветградській гімназії (нині в цьому приміщені розмістився педуніверситет), вчителювала. За кордоном вона познайомилась і стала дружиною одного з лідерів більшовизму Лева Борисовича Каменева (Розенфельда).
      Її арештують у березні 1935 року і посадять в Орловську тюрму - сумнозвісний до революції Орловський каторжний центр. При наближені до міста німців 11 вересня 1941 року її розстріляють. Розстріляють разом з відомими старими більшовиками Х. Раковським, О. Біленьким, Ю. Стекловим, легендарною есеркою М. Спиридоновою, дружинами воєначальників М. Тухачевського, О. Єгорова, А. Корка, І. Уборевича. Всього під час розстрілу буде вбито понад 140 чоловік.
      На Громоклеї жили й інші родичі Троцького. Та присвятивши всього себе меті встановлення загального щастя, своїм рідним Лев Троцький приніс лише горе.
      В буремні роки революції на його близьких полювали німці і денікінці. Батько Троцького після революції жив у Янівці, був у артілі. Коли денікінці послали загін, щоб його арештувати, селяни попередили Давида. Він сховався і за це було повішено сім'ю його брата. Він пішки дійшов до Одеси і на потязі поїхав до Москви. Пізніше Троцький забрав його до себе. Старий Давид зі своєю дійовою натурою не міг всидіти в Москві без діла. Його тягло до людей, до землі. Він завідував невеликим вітряком біля столиці і помер у 1922 році від тифу в глибокій старості.
      Коли ж у Янівку завітали денікінці, вони арештували дядька Троцького Григорія Бронштейна. Потім вже в Бобринці була арештована його дружина - Роза і їхній неповнолітній син. Ця помста була досить безглуздою, якщо врахувати, що Григорій за жорстокістю, експлуатацією, способом життя нічим не відрізнявся від інших місцевих поміщиків. Згодом на рідних Троцького, як і на нього самого, полюватимуть його вчорашні товариші по партії. Значна більшість з цього роду буде знищена Сталіним.
      В сім років Лейбу віддали в школу, яка була за 4 версти від Янівки в колонії Громоклея. Ця колонія розміщалась вздовж балки. По один її бік жили німці, по інший - євреї.
      Навчання Лейби в початковій школі тривало всього декілька місяців. За цей час він навчився читати й писати.
      Влітку 1888 року в Янівці гостював 28-річний племінник матері Мойсей Пилипович Шпенцер, в ті роки журналіст, перекладач і письменник, в майбутньому один з найбільших книговидавців на півдні Росії.
      Шпенцер готував Лейбу до вступу в училище. А коли хлопчик вступив до підготовчого класу Одеського реального училища святого Павла, то жив в його сім'ї.
      Реальне училище св. Павла було німецьким навчальним закладом. В Одеському училищі Лейба був першим учнем. Він захоплювався математикою, подумував нею займатись професійно. Випускав літературний рукописний журнал "Крапля", писав вірші. В старших класах Лейба захопився оперою і регулярно відвідував Одеський оперний театр, навіть закохався в одну із співачок.
      Після закінчення одеського училища він вступив до 7 класу Миколаївського училища.   
      В Миколаєві, як і в усій Росії, швидко розвивалась промисловість. Капіталізм розвивався, робітники нещадно експлуатувались. Все це було сприятливим грунтом для появи і діяльності різних соціал-демократичних організацій.
      У 1896 році в Миколаєві на квартирі орендатора саду Франца Швиговського почав збиратись гурток молоді. Юнаки та дівчата із середовища різночинців читали легальну і нелегальну літературу, вели розмови про політичний і економічний стан робітничого класу, готували себе до революційної діяльності.
      В "Моєму житті" Л. Троцький пізніше напише: "Я познайомився і зійшовся з садівником Швиговським, чехом за походженням. В його особі я бачив вперше робітника, який одержував газети, читав на німецькій мові, знав класиків, брав вільно участь у суперечках марксистів з народниками."
      Серед тих, хто майже щодня збирався у Швиговського, був і Лейба Бронштейн.
      Зібравшись у Швиговського зустрічати 1897 рік, молодь співала революційних пісень, лунали тости за свободу, рівність, братерство, за революцію і повалення самодержавства. Чи бачилося в ту новорічну ніч пристрасному юнакові з темною густою чуприною і блактиними короткозорими очима, вісімнадцятирічному Лейбі, що його чекають тюрми і заслання, довгі роки еміграції та вигнання.
      Весною Швиговський переїхав у Мар'ївку Херсонського повіту, де орендував сад.
      Революція - революцією, а жити треба було з чогось. Відсутність революційних гуртків у Миколаєві компенсувалась діяльністю сект, які виступали проти казенного православ'я. Випадок звів молодих людей з саду з баптистом Іваном Андрійовичем Мхіним - робітником електромеханіком та його товаришами. Гуртківці почали виготовляти листівки. Автором багатьох з них був Лейба.
      Згодом Бронштейном і Соколовською було написано і виготовлено велику кількість екземплярів статуту Південно-Російського робітничого союзу, які гуртківці почали поширювати в Миколаєві.
      Діяльність гуртківців визначалась статутом союзу. Робітники-гуртківці сплачували членські внески, 50% яких призначалося на організації страйків, трохи більше 33% планувалось на взаємодопомогу і близько 17% - на потреби нелегальної бібліотеки. В них були свої касири, контролери. Спочатку гуртківці збиралися на природі.
      Ось тут вперше виявилися здібності Лейби. Він часто виступав перед робітниками і закликав їх гуртуватись і власними силами звільнитись від ярма деспотизму. Довідавшись вперше про Маркса і Маніфест, робітники обрали Лейбу керівником гуртка. Згодом гурток Бронштейна швидко зростав за кількістю. Невдовзі його роз'єднали на два. Одним продовжував керувати Лейба, а другим - акушерка Олександра Соколовська. "Софія Михайлівна" - майбутня дружина Троцького. Бронштейн став одним із керівників всього союзу, а також здійснював зв'язок з іншими соціал-демократичними організаціями півдня Російської імперії.
      Арешти в Миколаєві почалися в другій половині січня 1898 року. Бронштейна було арештовано в селі Мар'ївці Херсонського повіту на квартирі у Франца Швиговського. Лейбі ж надано було можливість поміркувати над подальшим життям в Херсонській, Миколаївській та Одеській тюрмах, зайнятися самоосвітою.
      Найвищим повелінням 10 жовтня 1899 року Лейбу Бронштейна, Олександру Соколовську було вислано під гласний нагляд поліції до Східного Сибіру на 4 роки.
      В тайзі Бронштейн знову таки жив не в бараках і працював не на лісопилці.
      Він потрапив в село Усть-Кут Іркутської області. тут він пробув 2 роки. Влаштувався волосним писарем. В Московській пересильній тюрмі Лейба одружився з Олександрою Львівною Соколовською.
      Вона народила йому двох дочок - Зіну і Ніну. На службі йому вдалося викрасти бланк паспорта, в який він вписав (не без гумору) прізвище наглядача Одеської тюрми - Троцького. З'явилась можливість втеч, але молодшій дочці не виповнилося ще й 4 місяців. Тож дружина відпустила Лейбу в "революцію" самого. Згадуючи свою першу сім'ю, Лев Давидович пізніше напише: "Життя нас розвело, зберігши непорушним ідейний зв'язок і дружбу".
      Олександра Львівна, Зінаїда і Ніна, їхні чоловіки згодом стануть палкими прихильниками опозиції, яку очолить Троцький. Всіх їх за їхні переконання Сталін змусить заплатити одну страшну ціну.
      Через Самару, Харків, Полтаву, Київ, Відень, Цюріх, Париж Троцький добирається в Лондон.
      Одного похмурого жовтневого ранку 1902 року 23-річний молодик в шляпі і пальто "а ля Овод" дверним кільцем постукав у квартиру Леніна. Двері відчинила Надія Костянтинівна, хазяїн був ще в ліжку. Сибірський втікач переступив поріг квартири. Так вперше побачили один одного два майбутні вожді світового пролетаріату. 
      Л. Троцький пишався своїм батьком, любив розповідати про нього. А от у спогадах Троцького про матір відчувається значно менше прив'язаності: "Я думаю це через те, що хлопчиком я надто сильно любив її."
      Не менш колоритною особистістю була мати Троцького Анна Бронштейн.
      Вона походила з міщан і на перших порах погордливо ставилася до чоловіка "хлібороба з порепаними руками". Проте суровий сільський побут змусив її досить швидко змінити свої погляди. Впродовж 45 років вона успішно вела непросте господарство Бронштейнів.
      Померла Анна в Янівці, невдовзі після того, як у Берліні у 1910 році їй вилучили нирку.
      Незважаючи на категоричні заперечення батьків Троцького на одруження Левка з О. Соколовською, батьки забрали їхніх доньок до себе в село, коли Левко і О.Соколовська сиділи в тюрмах. Доньки жили в Янівці до самої смерті бабусі. Зберігся один лист Троцького до Соколовської, де він розкривається, як люблячий батько, як батько з усіма притаманними далеко не кожному батькові слабкостями. Доньки теж любили свого батька. Те, що трапилося з батьком (мається на увазі депортація до Алма-Ати), настільки потрясло молодшу доньку Троцького, Ніну, що вона померла у віці 26 років від скоротечних сухот. Двох доньок Ніни забрала в Ленінград її мати Олександра Соколовська. Не менш трагічно склалася доля старшої доньки Троцького Зіни. Був арештований її чоловік Платон Волков, педагог за фахом, член ЦК профспілки працівників освіти. Зінаїді на початку 30-х років поталанило виїхати за кордон. Офіційна версія її смерті така: у січні 1933 року у Берліні, перебуваючи у стані гострої депресії, вона отруїлася газом.
      Єдина кровна людина, яку Троцький, доклавши гігантських зусиль, вдалося заполучити в Мексику - внук Сева, син Зінаїди. Внук Троцького працює головним хранителем музею Троцького у мексиканському місті Койокані.
      Наталії Садовій судилося стати другою жінкою Троцького, матір'ю двох його синів, Левка і Сергія. Наталія Седова була на 3 роки молодша від Троцького і надовго пережила його, померши у 1962 році у передмісті Парижа. Її батьком був донський козак, який вибився у купці. А мати полька із зубожілого шляхетного роду. Вони зустрілися восени 1902 року у Парижі. Наталія влаштувала Левка на квартиру, вони почали зустрічатися, разом гуляти по Парижу, відвідувати музеї.
      Старший син Троцького Лев Седов виїхав з батьком за кордон, де став його першим помічником.
      Помер він за загадкових обставин у 1938 році в Парижі від перитоніту. Троцький не сумнівався, що смерть сина - справа рук енкаведистів. Молодший син Сергій залишати СРСР з батьками відмовився, зіславшись на відсутність інтересу до політики, що не врятувало його від загибелі.
      Всі 38 років спільного життя з Седовою Троцький залишався люблячим чоловіком і батьком.
      Вимушений залишити Радянський Союз в 1933 році, Троцький змінив декілька країн (Туреччину, Норвегію і Францію), перш ніж у 1937 році зупинився в Мексиці. Знаходячись в еміграції, Троцький прикладав багато зусиль для того, щоб розколоти, а потім очолити світовий комуністичний рух. 
      Відомо, що війна між Сталіним і Троцьким велась з 1929 року. Перші теракти стосовно Троцького за вказівкою Сталіна повинні були здійснитися в 1937-му, а потім в 1939 роках. Але через непідготовленність здійснити їх не вдалося.
      В операції замаху на Троцького вирішили зупинитись на агентові Рамонові Меркадер, який мав досвід партизанської війни в Іспанії.
      Настав фатальний день 20 серпня 1940 року. Того похмурого дощового ранку Рамон із схованим під плащем льодорубом альпініста і ножем відвідав віллу Троцького. Лев Давидович сидів за столом і читав газету. Коли Рамон готувався завдати удару, Троцький, заглиблений у читання, злегка повернув голову і це змінило напрям удару, послабивши його силу.
      Після удару Троцький закричав, кличучи на допомогу. Рамон же розгубився і не зміг добити жертву ножем. В кімнату вбігла дружина Троцького Наталія Седова з охоронцем., який рукояткою нагана збив Рамона з ніг. Рамона арештували. За цей злочин він був засуджений мексиканською Фемідою до 20 років позбавлення волі.
      21 серпня 1940 року о 19.25 у лікарні передмістя мексиканської столиці Койоакані від смертельних ран (кригорубом по голові), завданих йому днем раніше агентом НКВС Рамоном Меркадером (за цей "подвиг" згодомудостоєного звання Героя Радянського Союзу), помер Лев Троцький. Так завершилась одна з найгучніших спецоперацій НКВД під назвою "Утка": ліквідація Троцького мала супроводжуватись його дискредитацією. Сталінська газета "Правда" зловтішно повідомила, що Троцького убив розчарований послідовник.
      
   Впродовж п'яти днів Мехіко прощалося з Львом Давидовичем. Повз труну пройшло понад 300 тисяч людей, на вулицях лунала народна балада "Велика корида Льва Троцького" невідомого барда. 27 серпня тіло було піддане кремації, урну з прахом поховали у Койоакані. Над могилою поставили великий білий камінь з червоним прапором. З найближчої рідні Льва Давидовича йому вдалося врятувати лише онука Всеволода Волкова. Саме він був хранителем музею та могили діда у далекій Мексиці, до речі, одного з найвідвідуваніших у світі. 







Експозиції Бобринецького районного краєзнавчого музею, присвячені славетному земляку.


Переклад сайту

Наші координати
вул. Миколаївська, 68
м. Бобринець
Кіровоградська обл.
27200
тел. (05257)-3-46-48
Ел. пошта:

Мініпрофіль:
Гость

Повідомлення:

Група:
Гість
Час: 21:16

Гість, ми раді Вас бачити :) Будь ласка, зареєструйтесь або авторизуйтесь!

Форма входу


Статистика

Статистика матеріалів
Новин: 532
Файлів: 112
Статей: 15
Форум: 68/405
Фото: 91
Коментарів: 277

Зареєстровано на сайті
Всього: 1619
Нових за місяць: 1
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0

Онлайн всього: 3
Гостей: 3
Користувачів: 0

Сьогодні сайт відвідали ADMIN


Географія відвідувачів


Актуально
v

Календар новин і свят

«  Грудень 2016  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Оновлення форуму

З файлового сейфу
17.09.2016
[Інформатика]
Календарний план з інформатики для 11 класу (рівень стандарту)

Останній коментар
Конспект уроку з англійської мови "Риси характеру" (10 клас)

Пошук

Бобринецька ЗШ І-ІІІ ступенів №5 © 2016
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz