Головна
Реєстрація
Вхід
Неділя
26.03.2017
07:22
Вітаю Вас Гость | RSS
Комунальний заклад "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №5"


Меню сайту

Наше опитування

Ви, наш відвідувач -

javascript:// javascript://
Всього відповідей: 187


Кнопка сайту
КЗ

[ Отримати код:]


Рідне місто
Бобринець

Погода в Украине

Корисний софт

Корисні сайти













Ми зареєстровані
 Василь Порик 

Славний син українського народу
Це оповідь про мужнього сина України, який героїчно боровся в лавах французького Опору, виявляючи небачені мужність і героїзм.  Ім'я, яке лише через 20 років після загибелі героя стало відоме всьому світові.

   Василь Васильович Порик народився не в нашому краї, але ми можемо по праву називати його своїм земляком. Він ходив по нашій землі, працював, набирався сил і знань. Він мріяв стати агрономом, вирощувати хліб, сади, квіти. У мальовничому Бобринці, звідки розпочав свою театральну ходу Марко Кропивницький, тягнуть до сонця могутні віти дерева, посаджені молодими руками Василя Порика. Старий будинок сільськогосподарського технікуму свято береже пам’ять про нього: при вході до нього на мармуровій дошці викарбовано, що тут навчався славний син українського народу, національний герой Франції, Герой Радянського Союзу Василь Порик.

   
Базиль! – так звали його французи. "Це ім’я відоме всій Франції, – сказав свого часу генеральний секретар ЦК французької компартії Моріс Торез.
   Тепер це ім’я відоме всій планеті. Про скромного хлопця із подільського села Соломірка, що на Вінничині, про його доблесть і відвагу люди дізналися не відразу. Після того, як відгриміли залпи переможних салютів, минуло багато літ. Українське товариство культурних зв’язків із закордоном відшукувало рідних якогось лейтенанта Радянської Армії Базиля Борика. Французи повідомили, що він героїчно боровся, загинув і похований на французькій землі. Журналіст Борис Колодний протягом кількох років досліджував документи, зустрічався з людьми. Йому вдалося з’ясувати, що Базиль Борик – це Василь Порик, відкрив усе його героїчне життя і написав книгу "Троянди на граніті” з підзаголовком "Історія одного пошуку”. З цього твору дізнаємося, що доля Василя Порика схожа на долю мільйонів таких же, як він.

   Сільська школа на Поділлі, піонерський загін, участь у художній самодіяльності, спортивних олімпіадах, а потім Бобринецький технікум, який він закінчив у 1938 році. Але неспокійне серце молодого орлятка тягло його до військової справи, і він вирішує вступити до піхотного училища.
Про це засвідчують віднайдені оригінали заяв, автобіографія та інші документи.

   У заяві до Бобринецького райвійськкомату Порик писав: "Прошу направити мене на навчання до військового училища. Я зобов’язуюсь докласти всі зусилля і знання, щоб стати командиром Червоної Армії. І коротка, менше, ніж на сторінку аркуша із учнівського зошита, автобіографія: "Я – член комсомолу з 1936 року, а також член усіх добровільних організацій. Я здав норми на всі оборонні значки”. І ще один документ – характеристика комсомольської організації технікуму: "Комсомолець В.В.Порик протягом усього періоду в нашій комсомольській організації проявив себе витриманим і дисциплінованим членом ЛКСМ. Брав активну участь у громадському і політичному житті технікуму. Як кращого комсомольця, первинна організація рекомендує для зарахування до військового училища Червоної Армії”.
1938 року він став курсантом Одеського військового піхотного училища імені Ворошилова. Згодом був переведений в Ахтирське, а потім – у Харківське піхотне військове училище.

   Прямо з училища молодий офіцер потрапляє на фронт. Його рота захищає довірений рубіж. Захищає до останнього. Потім поранення, оточення, полон. І він опинився на півночі Франції. Тяжка праця в шахті, катування за найменші провини. Але ніщо невзмозі зломити відважного духом. В таборі він організовує підпільну організацію "Комітет радянських патріотів”, встановлює зв’язки з французькими підпільниками, а потім тікає з табору...
   22 квітня 1944 р. Василь з двома друзями (один з них Василь Галецьких), утікши з табору військовополонених, пробралися до робітника-підпільника, що жив у Дрокурі. За ним, певно, стежили. Незабаром будинок з усіх боків оточили гітлерівці. Їх прибуло чоловік сорок-п’ятдесят. І тут почався небачений у Дрокурі бій, який тривав близько чотирьох годин. Кожний метр, кожний крок, кожний східець ставали могилою для гітлерівців. 
   Тричі поранений Василь тільки один залишився в живих. Він вів влучний і ощадливий вогонь зі свого автомата – спочатку з першого поверху, потім з другого, нарешті з горища. 

   Ще одна куля попала в стегно... Закінчилися патрони... Гестапівці деруться на горище тілами убитих. Їм віддано наказ захопити партизана живим. Все ближче й ближче ворог. І раптом у голови гітлерівців полетіли порожні пляшки. Приголомшені солдати спочатку відступили, а потім відкрили ураганний кулеметний вогонь. 
   Партизана, що стікав кров’ю, втратив свідомість, гітлерівці відвезли у в’язничну лікарню. Дорого обійшлося їм спіймання "Василя”. Жителі Дрокура говорили, що біля зрешеченого кулями будинку залишилося понад тридцять трупів.
   Зранений і змучений катуваннями на допитах, радянський лейтенант спробував тікати з лікарні. Він убив вартового, поранив ще кількох гітлерівців, але, втративши сили, знову був схоплений і знову побитий.

   Його замкнули в одиночну камеру смертників у фортечній в’язниці Сен-Нікез в Аррасі. Вартовий біля постійно відчинених дверей, посилена варта в коридорі... Здавалося, що вже нема ніякої надії на життя і свободу. І все-таки Василь Порик утік ще раз!
   Після того, як Василь утік з фортеці Аррас, він переховувався в сім’ї партизана Гастона Оффр і у вдови партизана пані К. Якось його попросили його розповісти, як йому вдалася ця неймовірна втеча. Цього вечора він розповів не тільки про втечу, а й про все своє коротке, але чудове життя...
   До Франції він потрапив наприкінці 1942 року, коли кілька сот полонених радянських громадян було привезено на північ Франції в табір Бомон-ан-Артуа. Незабаром Василь став одним з організаторів підпільної боротьби. По одному, по два чоловіки вербував він людей до "груп саботажу”. Псування дорогих і рідкісних інструментів, завали штреків з виробленим вугіллям, диверсії на залізничній вітці – це був початок. Потім разом з французькими "макі” почалися нові вилазки: летіли під укіс залізничні ешелони з вугіллям та озброєнням, горів відібраний гітлерівцями у населення хліб, зникали засуджені партизанами до смерті зрадники і шпигуни. "Макі” і радянські партизани всіма силами допомагали Червоній Армії і всім борцям проти гітлерівців. 

   Та ось після багатьох славних справ Василь Порик опинився у в’язниці Сен-Нікез в Аррасі... Звірина морда гестапівця з білястими круглими очима безцеремонно заглядала в камеру, зі злобною цікавістю розглядаючи радянську людину, що лежала на брудному залізному ліжку. Тюремник старанно перевіряв запори кайданів, не звертаючи уваги на рани, з яких текла кров... Нестерпний біль, але ще болючіше думати, що це край, що вже ніколи не вирватися звідси на волю – туди, де борються товариші.
   Так минуло вісімнадцять тяжких діб. Та ось залізний гак, виявлений у стіні, і п’ять сірників, що випадково збереглися в кишені, підказали план сміливої втечі. 
   З допомогою сірників удалося відкрити "хитромудрий” німецький механізм наручників... Василь почав шкрябати нігтями старий камінь, в якому стирчав гак. Як тільки наближалися кроки вартового, він завмирав на хвилинку, а потім знову вгризався нігтями в стіну. Минав час. Нігті стерто до крові. Та ось залізний гак міцно затиснутий у закривавленій руці.

   Притулившись до стіни, Василь глухо, як у маренні, закричав: "Пити, дайте води!” Появився тюремник. Він грубо вдарив неспокійного в’язня прикладом, але кухоль з водою простягнув. І в цю мить на його голову обрушився нищівний удар гаком. Не встигнувши скрикнути, солдат упав...
   Важко уявити собі, скільки небезпечних перешкод було на шляху втікача. Але він подолав їх. Перебравшись, нарешті, через кам’яний мур, Василь упав у глибоку яму, наповнену сіруватим смердючим місивом. Це була яма з вапном, куди гестапівці скидали трупи страчених.
   – Швидше вибратися звідси, поки вапно не роз’їло відкритих ран! 
   Знесилена, перемазана кров’ю і вапном людина, постукала у двері якоїсь ферми. Переляканий на смерть селянин відсахнувся від неї, як від привида, і різко зачинив двері. Ледве пересуваючи ноги, Василь побрів далі. Вже світало, коли він добрався до іншого самотнього будиночка. Господар тільки-но встав, щоб подоїти корів. Цей француз відразу все зрозумів без слів. 

   Тепла вода допомогла промити рани. Старе простирадло замість бинтів. Молоко з-під корови. 
   Партизан Гастон Оффр, у якого переховувався Василь, згадував: 
   – Ми часто всією сім’єю збиралися в нашій просторій кухні. Туди приходили і радянські партизани. Коли Василя просили розповісти про Росію, він весь загорявся і говорив з великим хвилюванням. Часто він згадував свого брата-пілота, якого дуже любив. "Що ми, – сказав Василь. – ось мій брат-льотчик справді герой! Куди нам до нього!”
   Багато героїчних подвигів було на рахунку у Василя Порика. Товариші обрали його заступником начальника "Штабу керівництва радянськими партизанами на півночі Франції”. Його кандидатура намічалась і до складу ЦК радянських військовополонених у Парижі. Але Василь не поспішав іти з шахтарського району, де його знали багато французьких патріотів-партизанів. 
   В одному з шахтарських будиночків, що дали притулок радянському лейтенантові, Василь разом з начальником штабу Марком Слободинським склали текст партизанської присяги. Ось уривок з неї: 

   "Я, патріот Радянського Союзу, вступаючи в ряди партизанів, беру на себе високе, відповідальне і почесне звання бійця партизанського фронту. Це звання я виправдовуватиму з честю і гідністю патріота Радянського Союзу... Я цілком уявляю собі труднощі і злигодні, які чекають мене на шляху боротьби в тилу ворога... Але ніякі труднощі, ні навіть сама смерть не зможуть зупинити мене на шляху боротьби проти найлютішого ворога людства – фашистських людоїдів... Виконуючи свій обов’язок перед Радянською Батьківщиною, я також буду чесним і справедливим щодо французького народу, на землі якого я захищаю інтереси своєї Батьківщини. Я всіма силами підтримуватиму своїх братів-французів у їх боротьбі проти нашого спільного ворога – німецьких окупантів... Якщо ж я загину в боротьбі з ворогом, то вважайте, що я був відданим сином мого народу і загинув чесно за справедливу справу Великої Радянської Батьківщини.”
   24 червня 1944 р. Василь Порик знову був схоплений гестапівцями і тієї ж ночі замучений ними в катівнях фортеці Аррас. Вірний своїй партизанській присязі, Василь загинув, як відданий син своєї Батьківщини.
   Він став національним героєм Франції – "Базиль”, як його любовно називали підпільники Андре Пьєрарр, Марі Анрі та інші. Двадцять першого липня 1964 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

   У місті Аррасі, батьківщині Робесп’єра, на околиці є стіна, прошита кулями, відома мешканцям, як "стіна страчених”, на граніті вибито 220 прізвищ героїв французького руху Опору, які загинули в 1942-1944 роках. Є серед них у верхньому ряду: "Василь Порик, лейтенант Красной Армии – июль 1944 год”.
   Шануймо і пишаймося героями! Вони віддали своє життя, щоб ми з вами йшли сьогодні в майбутнє.


Переклад сайту

Наші координати
вул. Миколаївська, 72
м. Бобринець
Кіровоградська обл.
27200
тел. (05257)-3-46-48
Ел. пошта:

Мініпрофіль:
Гость

Повідомлення:

Група:
Гість
Час: 07:22

Гість, ми раді Вас бачити :) Будь ласка, зареєструйтесь або авторизуйтесь!

Форма входу


Статистика

Статистика матеріалів
Новин: 584
Файлів: 134
Статей: 15
Форум: 68/415
Фото: 91
Коментарів: 300

Зареєстровано на сайті
Всього: 1632
Нових за місяць: 1
Нових за тиждень: 0
Нових вчора: 0
Нових сьогодні: 0

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сьогодні сайт відвідали


Географія відвідувачів


Актуально
v

Календар новин і свят

«  Березень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Оновлення форуму

З файлового сейфу
24.02.2017
[Виховні заходи]
Свято "Осіння казка"

Останній коментар
Календарні плани-конспекти на групу уроків з фізичної культури

Пошук

Бобринецька ЗШ І-ІІІ ступенів №5 © 2017
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz